/Files/images/clip_image002.jpg ЄФІМЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ

Мліївська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 знаходиться на славній симиренківській землі. Ініціатором побудови нової школи був колишній директор Мліївського НДІ садівництва ім. Л.П.Симиренка академік Артеменко М.М. А втілював у життя його задуми Єфіменко Петро Іванович.

Єфіменко Петро Іванович народився на Кіровоградщині в с. Алєксєєвка Новоукраїнського району 12 листопада 1927 року в селянській родині. З дитинства ріс допитливим і працьовитим. До війни закінчив 6 класів школи – семирічки у своєму селі. Під час війни перебував у рідному селі, бо був ще зовсім юним. Але одного разу потрапив в облаву, після якої його разом з іншими юнаками та дівчатами було загнано у товарні вагони. Потім молодь повезли до Німеччини. Вагони були переповнені, але ніхто не турбувався про людей. Багато хто був у розпачі. Але Петро не розгубився, і поки поїзд мчав на захід, разом із двома товаришами прорізали у вагоні отвір і недалеко від Городища вискочили через нього. Фашисти помітили втікачів. Двох хлопців було вбито, а Петрові вдалося втекти від переслідувачів. На жаль, юнак був поранений в ногу і далеко втекти не міг. І от знайшлися добрі люди, які побачили пораненого хлопця і, не розпитуючи , хто він і звідки, забрали до себе, і цим врятували йому життя. У цих людей він пробув майже до кінця війни. Коли Городище звільнили від фашистів, Петро був мобілізований в армію, хоча на той час йому не було ще й 17 років. До закінчення війни служив в авіаційному полку під Одесою. Був механіком, обслуговував літаки, готував їх до польоту. Саме там Петро Іванович зустрів і Перемогу над фашистами. Потім він продовжував служити в армії. І пробув на службі довгих 8 років.

Після мобілізації із лав Радянської Армії повернувся у Городище, де його чекала наречена. У 1952 році молоді люди побралися і почалося нове життя. Петро Іванович дуже любив дітей, мріяв працювати у школі. Щоб здійснити свою мрію, він поступив у Луганський (на той час Ворошиловоградський) педагогічний інститут на факультет фізкультури і спорту. Але, через рік навчання, зрозумів, що це не його справа, тому перейшов навчатися на факультет хімії, біології, географії. Навчався на заочному відділенні і в той же час працював учителем. Спочатку був учителем фізкультури, а потім став учителем хімії та біології в Мліївській восьмирічній школі №2. Разом з тим був викладачем анатомії та фізіології у Городищенському медучилищі. До роботи учителя відносився з великим ентузіазмом. Кабінет біології, в якому він працював, був одним із найкращих у Черкаській області. До Єфіменка Петра Івановича їздили переймати досвід учителі з усієї області. А ще у цій школі Петро Іванович разом з учнями вирощував високі врожаї буряків на дослідних ділянках. Врожай був таким, як у відомих ланкових – буряківниць К.Гнатенко і М.Демченко. Коли керівництво області дізналося про це, то було прийнято рішення нагородити Петра Івановича Орденом Червоного Прапора за зразкову роботу в області освіти. На той час таким Орденом був нагороджений лише відомий педагог А.Захаренко.

Потім Єфіменка Петра Івановича запросили працювати інспектором Городищенського районо. Представники райдержадміністрації, побачивши організаторські здібності Петра Івановича, призначили його на посаду завідуючого районним відділом освіти. Цій роботі він віддав 17 років свого життя. Його роботу цінували не лише в районі, а і в області.

Багато років свого життя Петро Іванович віддав освіті: працював учителем, був завідуючим Городищенським районним відділом освіти. З 1989 року його було призначено директором Мліївської середньої школи №2. Ця людина віддавала всього себе улюбленій роботі. Він став натхненником багатьох творчих починань у шкільному житті. Вірним супутником йому була дружина, теж педагог за покликанням, учителька початкових класів Єфіменко Тетяна Федорівна. А ще вона викладала уроки музики. Дуже гарно співала, вчила дітей бути добрими, любити рідну землю.

Єфіменко П.І. за порадою Артеменка М.М. багато працював над озелененням шкільної території. Так біля школи були посаджені молоді ялинки, закладено чудовий фруктовий сад. З 1993 року до 1998 року в школі працював плавальний басейн. Яка ж це була радість для дітей – протягом року купатися у теплій водичці басейну. Задоволені були і батьки, і вчителі, бо учні росли загартованими і майже ніколи не хворіли.

Петро Іванович був не лише здібним організатором, директором школи, а й чудовим учителем. Його уроки географії стали для учнів справжніми уроками життя і запам’ятались назавжди. До мудрого слова свого керівника прислухалися вчителі та учні, бо поради цієї людини завжди допомагали людям, надихали їх на добрі справи. У 2007 році Єфіменко П.І. відзначив свій ювілей – 80-річчя з дня народження. Наша школа та Петро Іванович завжди пов’язані між собою. І хоча він нині на заслуженому відпочинку, але ми не забуваємо про його вклад у життя рідної школи. Кажуть, що «поки живе школа – живе й село».

«Через терни – до зірок!» - ці слова стали девізом школи, дякуючи Петру Івановичу. І на сьогоднішній день ми продовжуємо всі традиції започатковані Єфіменком Петром Івановичем, гордимося, що нашим Наставником і Учителем був саме він.

Добре, що є у нашому селі та світлина, куди можна прийти на зустріч із юністю, з дитинством і з хорошими людьми, такими, як родина справжніх учителів Єфіменків.

Кiлькiсть переглядiв: 328

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.